Історія рамену починається не в Японії, а в Китаї. Вважається, що локшина, схожа на рамен, була завезена до Японії китайськими іммігрантами або торговцями у кінці 19 – на початку 20 століття. Спочатку її називали "чука соба" (китайська локшина) або "шіна соба" (локшина династії Цін), і вона була переважно стравою для робітників та студентів – швидкою, дешевою та поживною. Справжній розквіт рамену припав на період після Другої світової війни. Японія лежала в руїнах, а людям відчайдушно потрібна була дешева, калорійна їжа. Американські окупаційні війська завезли до Японії велику кількість дешевого пшеничного борошна. Саме тоді вуличні торговці та власники невеликих закусочних почали експериментувати з цією локшиною, створюючи бульйони на основі місцевих інгредієнтів. У повоєнній Японії рамен часто продавали нелегально на чорному ринку. Уряд намагався контролювати продаж продуктів харчування, але голод змушував людей шукати обхідні шляхи. Це зробило рамен ще більш доступним і популярним серед населення. Тисячі маленьких кіосків "ятай" (yatai) з'явилися по всій країні, пропонуючи гарячий, зігріваючий суп. Переломним моментом стало 1958 рік, коли тайвансько-японський винахідник Момофуку Андо створив першу у світі локшину швидкого приготування – "Чікін Рамен" (Chicken Ramen). За легендою, ідея виникла у нього, коли він побачив черги за раменом на чорному ринку. Він зрозумів, що існує величезна потреба у доступній і швидкій їжі. Андо експериментував місяцями, поки не винайшов метод "швидкого смаження" локшини у фритюрі, що дозволяло їй висихати та зберігатися, а потім швидко готуватися, просто заливаючи окропом. Цей винахід став революцією, зробивши рамен доступним для мільйонів людей по всьому світу.